Історія села Івот
1. Історія виникнення села Івот
Перша назва – “Івіт” – найдавніша, вона походить від назви ріки життя – Віть – відгалуження Десни, в яку втікає Івіт. Цей варіант було введено в обіг в 20-х роках українізації. В академічному виданні 1928 року під редакцією Михайла Грушевського, присвяченому історії “Чернігова і Північного Лівобережжя”, вказано всі виявлені на 1925 рік поселення (7-тисячної давнини) між селами Пирогівка та Івіт (одне поряд з селом).
Одна з назв – “Івот” – як кажуть самі івотчани, пішла від Петра І, коли він у 1708 році вийшов відпочити на берег тоді безіменної річки. Саме перед тим, як знищити Батурін – нашу справжню, неупокорену царату козацьку столицю.
Раніше царі віддавали монастирям великі земельні території разом з селянами. В царській грамоті, яка датовано 6 вересня 1551 року і пидписана Іваном Васильовичем, значиться, що івотчани мають право на землеволодіння. Але як монастирське село, Івот існував і раніше. Про це розповідає грамота, яка була видана батьком Івана Грозного –Василем ІІІ на земельні угіддя Новгород – Сіверського Спасо-Преображенського монастиря. На території села Івот були поселення ще до татарського іга. В 1552 році біля річки Івотки були ниви і жили івотські бортники (бджолярі).
Село Івот перебувало у складі Ямпольської сотні, як володіння Чернігівського кафедрального монастиря з 1673 року. Через село, що розташувалося по обидві боки річки Рольця походив тракт із Глухова в Новгород – Сіверській – Стародуб. Приналежність монастирю зовсім не означала відсутності козацького населення в селі. Землі, здобуті у ляха своєю кров’ю, козаки так легко не віддають навіть давньому землевласнику – християнському монастирю.
2. Розвиток села до революції
В ХVІІІ ст. населення Івота швидко збільшувалось за рахунок імігруючих монастирських селян, котрі хотіли стати вільними, селилися на козацьких землях, але через деякий час вони були закріпачені.
На початку ХVІІІ ст. в селі Івот нараховувалось 61 двір, а в 1781 році – 173.
І кріпостні селяни, і вільні козаки займалися землеробством, вирощували коноплю, займались виноробством.
Положення селян було важким. Значна частина кращих земель була зайнята поміщиками чи належала монастирю. Селяни володіли невеликими менш плодородними землями.
Таке ставлення викликало незадоволення у селян до заможніх і поміщиків.
Революційний настрій селян збільшувався в кінці ХІХ – на початку ХХ століття.
В 1905 році в село повернулись група селян, які в пошуку заробітка були в Новоросійські. Вони розповіли, що там “ перебили козаків, треба так зробити і в Івоті”. В донесенні новгород-сіверського поліцейського справника повідомлялося, що місцеві агітатори підбурювали селян рубати казенний ліс. Для придушення революційного виступу з Новгорода – Сіверського прибули жандарми та козаки, які заарештували І.Є. Рудченка, П.І. Щербака, К. І. Явора, П. С. Кондратенка і кинули їх до в’язниці. Активного учасники революційних подій В.А. Мойсеєнко царські власті загнали до Сибіру на вічне поселення, де він і помер.
3. Івотська республіка
Події, про які підеться мова, увійшли в історію села Івот під назвою “Ладинщина”. Дійшли вони до нашого часу у розповідях односельців, які були свідками цих подій, або чули від старшого покоління.
Село Івот до 1917 року було волосним селом. До складу Івотської волості входили села з прилеглими до них хуторами : Івот, Ображіївка, Погребки, Свірж, Прокопівка, Каліївка, Антонівка та Шатрище. Івотська волость входила до складу Новгород-Сіверського уїзду Чернігівської губернії до 1922 року. До 1917 року в селі нараховувалося до 1000 дворів. Мешканці села поділялись за своїм походженням: зубожілих дворян - більше 10 дворів, зубожілих міщан – більше 20 дворів, козаків – більше 390 дворів, євреїв- торгівців та кустарників – більше 10 дворів.
У період Гетьманщини (1918 р.) до села повернувся полковник царської армії Ладинський. Якимсь чином він був пов’язаний з гетьманом Скоропадським. Ладинський робить спробу до утворення Івотської республіки, яка б підтримувала владу гетьмана. Він збирає у селі своїх прихильників, а кого і силою примушує служити йому. За розповідями односельців, у цей гетьманській гарнізон навіть була поставлена зброя та форма (сині жупани). Проіснувала ця республіка декілька днів (близько тижня).
Проте, що у селі встановлюється своя влада, стало відомо за межами села. Для з’ясування обставин сюди було послано Новгород – Сіверський партизанський загін, який підтримував більшовиків (командир Черняк). Підійшовши до села, більшовики помітили стадо корів івотчан. З розповіді пастухів вони дізналися про те, що коїться в селі. Більшовики захопили корів, пастуха послали до села, щоб оповістив односельців, що їхні корови у полоні і щоб вони прийшли домовлятися, бажано жінки (можливо, тому, що жінки здіймають більше галасу і можуть вплинути на своїх чоловіків). До загону прийшли селяни: жінки та чоловіки. Більшовики поставили умову, щоб селяни підтримали більшовиків із середини села, інакше корови не будуть повернені. Так і було зроблено. Більшовики наступали ззовні, селяни теж допомагали їм. У цій бійці полковник Ладинський був убитий. У селі залишились керувати люди, які підтримували більшовиків.
4. Івотська трагедія
25 серпня 1941 р. німецько – фашистськи війська ввійшли в село Івот. Вони робили все, щоб перетворити місцевих жителів на рабів, на робочих тварин. Гітлерівці нишпорили по селу, відшукували і розтрілювали комуністів і комсомольців. Пограбував колгоспне добро, передові частини гітлерівців пішли далі. В селі залишилися пердставники окупаційної адміністрації, а також обраний на сходці староста і завербовані фашистами поліцаї із місцевого населення.
Настали страшні дні окупації. Гітлерівці вимагали від населення повної покори новому порядку, встановили жорстокий терор. За одну підозру людей розтрілювали без суда і слідства. Людям заборонялось виходити увечері на вулицю, збиратися разом.
У Шостці, в застінах гестапо, тільки в липні 1942 року загинуло 27 івотчан. Фашисти катували і розтрілювали школярів. У гестапо загинули учні 5-9 класів.
В 1942 році гітлерівці почали масовий угон молоді в Німеччину. Із Івота на німецьку каторгу окупанти відправили 167 юнаків і дівчат.
13 січня 1943 року івотчани стали свідками жахливої розправи гітлерівців над мирним населенням. В овразі біля Івотського кладовища були розтріляні сім’ї партизанів. В цей день було розстріляно і заживо закопано 92 чоловіки. Ще декілька діб було чутно стогін з – під землі.
На світанку 7 березня перший лижний батальйон сибіряків, кулеметна рота старшого лейтенанта Зуєва разом з партизанами, які приєднались до військових підрозділів в Хінельському лісі, раптово атакували Івот. Гітлерівці і поліцаї, що знаходились в селі відійшли в бік села Погребки.
Населення Івота, як і інші села з великою радістю, хлібом-сіллю зустрічали своїх визволителів. Стомлених бійців і командирів івотчани запрошували до себе додому, пригощали чим могли. Фашисти оговталися після раптового удару наших військ і почали стягували до звільнених населених пунктів танки і артилерію. 8 та 9 березня радянські бійці і партизани готувалися до оборони. Населення допомагало їм.
Вранці, 10 березня, по селу почали бити ворожі гармати. П’ять годин продовжувався жорстокий бій. Відстоюючи кожен дім, кожну вулицю, вони виявляли чудеса героїзму. Земля кипіла від розривів снарядів.
В цей день в селі Івот вбито та заживо згоріло 392 мирних жителів – чоловіки, жінки, діти, десятки полонених радянських воїнів. Вогнем знищено всі господарські будівлі, 182 будинки жителів села.
11 березня по безлюдним вулицям пішли поліцаї. Вони стукали прикладами в двері уцілілих будинків і кричали: “Ану, виходь, ховати родичів!”.
Ховали прямо у дворах і на вулицях – у сімейних і братських могилах. Довбали ще мерзлу землю, розгрібали попелище, збирали останки... Крику і сліз майже не було. Ненависть і жага помсти пекли серця...
